У всьому світі трав’янисті екосистеми (як от степи і луки) відіграють важливу роль у поглинанні та накопиченні вуглецю в рослинності та ґрунтах. Нові дослідження Тарутинського степу на півдні України показують, як ревайлдинг може відновити степові ландшафти, підвищуючи родючість ґрунтів і посилюючи їхній потенціал до накопичення вуглецю.
Тарутинський степ: екосистема, багата на вуглець
Як частина розширеного ревайлдинг ландшафту дельти Дунаю, Тарутинський степ є одним із останніх і найкраще збережених степових ділянок, що залишилися в Україні та Європі. Ця територія плавних трав’янистих пагорбів сягає 6000 гектарів і характеризується родючими, насиченими вуглецем і стійкими до ерозії ґрунтами. Однак спосіб використання землі тут істотно впливає на те, скільки вуглецю накопичується і де саме. Степові ґрунти є одними з найродючіших у світі, тому більшість європейських степів було втрачено через розорювання під сільське господарство.
Команда Rewilding Ukraine працює над збереженням дикого та багатого на біорізноманіття Тарутинського степу, де природні процеси беруть верх. Ми відновлюємо ділянки степу, які були незаконно розорані, та повертаємо на цю територію вільно мігруючих травоїдних тварин: як-от лань європейську та кулана. Звіт, підготовлений науковцями біосферного заповідника «Асканія-Нова» та Інституту ботаніки у Києві, показує, як ці зусилля сприяють поліпшенню стану ґрунтів і накопиченню вуглецю — а отже, позитивно впливають на клімат.
Відновлення дикої природи покращує стан трав’яних угідь
Хоча більша частина Тарутинського степу нині перебуває під охороною, деякі його ділянки раніше використовувалися для сільського господарства. Дослідники, які підготували звіт, застосували різноманітні методи для вивчення окремих частин степу з різними умовами — від недоторканого степу та ділянок, де на низькій інтенсивності пасуться вільні травоїдні тварини, до розораних або скошених земель, інтенсивно випасаних ділянок і територій, які неодноразово горіли внаслідок нещодавніх пожеж.
Хоча природні пожежі є звичним процесом, що допомагає формуванню степів і підвищенню біорізноманіття, екстремальні погодні явища, спричинені зміною клімату, разом з іншими чинниками — такими як зміна способу землекористування та підпали з боку людини — призводять до того, що спалахи пожеж стають надмірно частими й інтенсивними.
Науковці з’ясували, що ділянки степу, де пасуться дикі травоїдні тварини й людський вплив мінімальний, мають найздоровіші ґрунти — з вищою вологістю, збалансованим рівнем pH (7–8) та найбільшими запасами вуглецю. Натомість ділянки, які неодноразово горіли або інтенсивно розорювалися для сільського господарства, мали найгірші ґрунти — із найбільшими втратами вуглецю. Ґрунти з густим рослинним покривом також відзначалися вищим вмістом розчиненого та лабільного органічного вуглецю — тієї легко розкладної частини ґрунтового вуглецю, яка живить мікроорганізми та підтримує родючість.
Найкраще рішення у майбутньому
Загальний висновок полягає в тому, що найефективніший спосіб зберегти вуглець у ґрунтах і підтримати здоров’я екосистеми Тарутинського степу — це сприяти природному випасу худоби, водночас намагаючись запобігати надмірно частим і потужним природним пожежам і уникати інтенсивних сільськогосподарських практик, таких як оранка.
«Потреби місцевих жителів також необхідно враховувати, — зазначає виконавчий директор Rewilding Ukraine Михайло Нестеренко. — Стале сінокосіння виявилося другою найкращою формою використання степових луків. Це важлива економічна діяльність для багатьох громад, і вона може стати значно кращою альтернативою вирощуванню культур або надмірному випасу худоби».
«Звіт підтверджує, що ми рухаємося у правильному напрямку, повертаючи до степу диких травоїдних тварин та відновлюючи ділянки, пошкоджені оранкою, — додає виконавчий директор Rewilding Ukraine Олег Дьяков. — У майбутньому місцеві громади зможуть отримувати прибутоквід ревайлдингу та відродження природи через міжнародний ринок вуглецевих кредитів».
Ширша перспектива: клімат, вуглець і трав’яні екосистеми
Вуглець — це елемент життя. Він формує нашу ДНК, живить продовольчі системи й допомагає підтримувати стабільність клімату на Землі. Однак діяльність людини порушила цю тендітну рівновагу. Через спалювання викопного палива концентрація вуглекислого газу (CO₂) в атмосфері сягнула рівня, небаченого за останні чотири мільйони років, — і це штовхає нашу планету до дедалі швидшої кліматичної катастрофи.
Відновлення природних лісів і степових трав’яних екосистем, що підсилює їхню здатність поглинати та накопичувати CO₂ з атмосфери, може і повинно відігравати ключову роль у стримуванні зміни клімату. Хоча ліси зберігають більше вуглецю над поверхнею ґрунту завдяки великій кількості рослинної біомаси, саме трав’яні екосистеми є надійнішими й стійкішими вуглецевими резервуарами. Близько 90% усього свого вуглецю вони утримують під землею, у глибоких шарах ґрунту, які менш вразливі до вивільнення через пожежі, шкідників чи хвороби.
За оцінками, здорові, багаті на біорізноманіття трав’яні екосистеми нині утримують від 15 до 30% усього наземного вуглецю планети у своїх ґрунтах. Таким чином, “старовікові трав’яні екосистеми” є своєрідними аналогами “пралісів”.
Життєво важлива роль диких травоїдних тварин
Як показує звіт щодо Тарутинського степу, спосіб управління трав’янистими екосистемами відіграє ключову роль у їхній здатності накопичувати вуглець. Зберігачись в ґрунтах степів і луків, він може легко втрачатися, наприклад, у разі розорювання земель або надмірного випасу свійських тварин. Це зменшує надходження органічних речовин до ґрунту, спричиняє ерозію й може перетворити степи з поглинача вуглецю на його джерело. Сьогодні свійська худоба становить понад 60% біомаси всіх ссавців планети (для порівняння: дикі ссавці — лише близько 4%), і надмірний випас унаслідок цього зростає в багатьох регіонах світу.
Натомість ревайлдинг пропонує шлях до відновлення здоров’я степів і посилення їхнього потенціалу для накопичення вуглецю шляхом повернення вільно мігруючих диких травоїдних тварин — коней, ланей, куланів та інших. За достатньої чисельності такі травоїдні є основою для повноцінного функціонування степових екосистем, адже вони покращують стан ґрунтів і підвищують біорізноманіття завдяки природному випасу.
Пасучися, залишаючи гній і сечу, вони сприяють перенесенню вуглецю з менш стабільної надземної рослинності до більш сталих підземних шарів ґрунту. Цей процес також покращує структуру та сприяє змішуванню ґрунту, розвитку різноманітності рослин і накопиченню вуглецю в глибоких кореневих системах. У результаті це допомагає підтримувати стабільність ґрунту та збільшує загальний обсяг збереженого вуглецю.
На шляху до більш диких степів
Окрім своєї життєво важливої ролі у вуглецевому циклі, степи та луки є осередками біорізноманіття й забезпечують засоби для існування для понад мільярда людей у всьому світі. Проте їх часто недооцінюють і ігнорують, а подекуди вони зникають навіть швидше, ніж ліси.
Історично степи й трав’янисті екосистеми виконували функцію поглиначів вуглецю, проте дослідження показують, що через постійне розширення масштабів випасу свійських тварин вони нині викидають більше парникових газів (вуглекислого газу, метану та закису азоту), ніж здатні поглинути й утримати.
Ми терміново потребуємо нового підходу до управління степами та луками — такого, що визнає їхню критичну цінність і встановлює конкретні цілі для їхнього захисту та відновлення. У Європі й у всьому світі ревайлдинг степів — зокрема повернення вільно мігруючих диких травоїдних тварин — є економічно ефективним рішенням, яке може водночас посилити біорізноманіття, сприяти співіснуванню природи й людини та підвищити здатність степових екосистем протидіяти зміні клімату, залишаючись стійкими природними резервуарами вуглецю.