Михайло Нестеренко, біолог і лідер ревайлдинг команди в Україні, розповідає, що ж таке ревайлдинг, що ця нова філософія може дати природі і людям дельти Дунаю, які виклики і надії стоять перед українською командою. У своєму блозі Михайло ділиться також своєю історією, як і чому він прийшов у сферу охорони природи, що його мотивує, і що таке ревайлдинг особисто для нього.
Ревайлдинг – це, за великим рахунком, дозволити природі самій себе регулювати, самій про себе піклуватися.
Останніми десятиліттями ми звикли до того, що природу повинна регулювати людина. Коли ми приходимо до лісу, ми очікуємо, що там є лісник, який доглядає за цим лісом. Якщо ми бачимо водойму, то вважаємо, що водний менеджер управляє цією водоймою, набирає її водою чи скидає воду в разі потреби. Якщо в цій водоймі є риба, до того ж багацько, напевно, її туди вселили рибогосподарські організації або приватні комерційні підприємства для забезпечення любительського лову. Якщо ми бачимо луг з травою, ми підозрюємо, що хтось його викошує, тому що знаємо: якщо нічого не робити, то приходять бур’яни, чагарники, і луки поступово зникають. Тобто ми вважаємо, що та природа, яку ми бачимо, за великим рахунком без нас існувати не може, ми звикли до такої ситуації.
Виявляється, це не зовсім правда. Якщо ми запитаємо людей похилого віку, як виглядала дельта Дунаю раніше, до такого масштабного перетворення природи, вони розкажуть, що дельта була досить різноманітною і цікавою системою. У великих придунайських озерах було безліч риби; ми можемо тільки з заздрістю читати статистичні звіти про улови 60-х років на придунайських водоймах. Ми дізнаємося про колосальні луки в дельті Дунаю, на яких знаходила притулок величезна кількість птахів, нерестилася риба. Ми дізнаємося, що в дельті були величезні прируслові ліси, в яких гніздилися орлани, мешкали олені, дикі коти і багато інших ссавців. Виникає резонне питання: а як же тоді вся ця природа існувала раніше без нас, без нашої активної участі? Ревайлдинг, за своєю суттю, і є повернення природі тих механізмів і інструментів, завдяки яким вона існувала раніше в дельті Дунаю.
Що таке ревайлдинг на практиці?
Придунайські водойми завжди з’єднувалися з Дунаєм, величезні озера мали гарний широкий зв’язок з річкою. Риба безперешкодно заходила на нерест з Дунаю в озера і восени, після нагулу, коли температура води в озерах зменшувалася, вільно виходила назад в річку. Я пам’ятаю з дитинства – тоді ще озера не так довго перебували у віддамбованому стані – можна було вийти з вудкою на берег озера Картал і за кілька годин спокійно наловити відро риби. Причому абсолютно різної риби: не тільки карасів чи верховодок, а й окунів, линів, золотого карася – велике різноманіття, причому їх туди ніхто не вселяв. Риба заходила в озера і виходила вільно, і вся ця система сама себе підтримувала. Через десятиліття, 40-50 років у віддамбованому стані, ці процеси були порушені. Ми змушені зарибнювати наші водойми, причому видами риби, які вже фактично екзотичні для нас, наприклад, з далекого Сходу. Вся екосистема порушена. Потрібно повертати зв’язок озер з Дунаєм, повертати природний нерест, нерестовища навколо цих озер, які так чи інакше були знищені чи перетворені.
Говорячи про річки, зараз в світі зародився новий рух із знесення непотрібних гребель і дамб. ЄС навіть встановив конкретну мету – відновити 25 тисяч кілометрів річкових мереж шляхом демонтажу непотрібних дамб. Це роблять, щоб відновити якість води в річках, повернути нерест і міграцію риби, яка не може подолати греблі, це має відродити місцеву економіку.
Це і є ревайлдинг в чистому вигляді – повернути річкам простір, і водним організмам –можливість вільно мігрувати в ріки.
Перші таки приклади є і в Україні. Наприклад, в минулому році ми спільно з Дунайським біосферним заповідником знесли або розчистили 10 дамб та перешкод на ріках Когильник, Кагач і Сарата в верхів’ях Сасика. Також, на півночі Одеської області готується проект зі знесення кількох гребель на річці Ягорлик. Причому проект ініційовано місцевими громадами для покращення якості води в річці.
Відновлення степів – ще одна важлива задача. Зараз в Європі залишилося тільки 2% від колишніх степів. Степи – це природні прабатьки наших чорноземів, а наші знамениті чорноземи – це продукт степів. Найродючіші ґрунти в світі звичайно ж майже повністю були освоєні сільським господарством, а тварини, що населяли ці землі, просто зникли. Ще 200 років тому в Бессарабських степах ходили кулани і сайгаки. Зараз про це знає лише жменька фахівців. Люди вже забули про ті часи. Наше завдання – спробувати відновити степи і повернути степових тварин. Досвід Біосферного заповідника «Асканія-Нова» показав, що степ без травоїдних тварин вироджується. Ось чому ми привезли до Тарутинського степу куланів, і сподіваємося, що вони там приживуться.
Роль великих травоїдних в ревайлдингу
За радянських часів сільське господарство було більш масштабним, навколо кожного села ми бачимо зруйновані ферми, в яких колись тримали велику рогату худобу, яку вільно випасати на заливних луках і пасовищах, що й слугували нерестовищами. У 90-ті роки це припинилося. Тепер великих диких тварин неможливо побачити в дельті Дунаю, а великої рогатої худоби залишилося настільки мало, що можна перерахувати по пальцях. Тобто ми прибрали з природи тих тварин, які підтримували луки.
Наше завдання зараз в рамках ревайлдинга – повернути назад роль великих тварин в екосистему.
Ми розуміємо, що деякі з них вимерли, тому ми використовуємо зараз близькі види і породи. Наприклад, на островах біля Ізмаїла в регіональному ландшафтному парку «Ізмаїльські острови» в рамках проекту WWF ми вселили українську сіру худобу. Ці корови, які здатні виживати в природі самостійно, вже 10 років прекрасно підтримують луки, на яких нереститься риба і ростуть «червонокнижні» види рослин. А на сусідніх островах, де травоїдів немає, спостерігається щільне заростання чагарником, біорізноманіття зменшується, і вся система деградує.
Ми бачимо на досвіді острова Татару, якщо прибрати великих травоїдних з лісу, він поступово заростає чагарником і трансформується в непрохідні джунглі, де немає лісовідновлення. Виявляється, великі травоїдні тварини підтримують ліс. Є сучасне нове поняття – природний ліс. У нашому регіоні це навіть не ліс, і не лісостеп, а траволіс. Тобто кількість луків в такому лісі має бути набагато більшою, ніж в звичному для нас лісі. У наших умовах ліс повинен бути більш відкритим. І великі травоїдні тварини якраз допомагають нам підтримувати ліс в такому відкритому стані. Нам потрібні ці тварини, щоб ані ми, ані лісники вручну або за допомогою техніки і заготівлі деревини не мали підтримувати ці ліси в якомусь нормальному, близькому до природного стані. Великі тварини зроблять це за нас так, як вони робили це завжди протягом сотень і тисяч років до активної трансформації дельти Дунаю людиною.
Ревайлдинг дає надію природі й людям
Ми чудово розуміємо, що для такої інтенсивної підтримки природи людиною, як це відбувалося останніми десятиліттями, зараз немає ні коштів, ні можливостей. Ми вже не можемо в величезному масштабі викошувати луки, тримати значну кількість великої рогатої худоби, зарибнювати водойми. Крім того, жителі населених пунктів уздовж Дунаю, як і сільське населення всюди в Європі скорочується, молоді люди переселяються у міста.
Вихід вимальовується єдиний – повернути природне регулювання, віддати кермо влади в руки природі. Тоді ми зможемо знову вийти на звичайну водойму в дельті річки Дунай, і без зариблення спокійно за пів дня зловити пів відра риби. Вийти на острови або в зовнішню Дельту і побачити великих травоїдних тварин, наприклад, оленя, який може спокійно сам існувати. Олені живуть навіть в дельті Дніпра, про це мало хто знає, але вони там є. Але в дельті Дунаю цього виду, на жаль, практично немає, він був знищений полюванням. Ми повинні побачити великих корів або буйволів, яких ми як експеримент недавно заселили на остров Єрмаків. Водяні буйволи заміщають турів – великих предків домашньої худоби, давно вимерлих через полювання доісторичних людей, які колись тут мешкали. З річок ми виймаємо скелети і черепи цих тварин, особливо часто велику кількість їх викопних решток знаходять в річці Дніпро. Вони колись населяли всі наші річкові долини і виконували роль підтримки лісів, лугів і екосистем цих річок.
Природа любить різноманітність
Ми розуміємо, що частина екосистеми – наприклад, великі тварини – вже були вилучені з неї. Також з’являються нові види, такі як шакал. Ми знаємо, що раніше тут були великі травоїдні, були і хижаки, які полювали на цих тварин. Вовк, напевно, був широко поширений в дельті Дунаю. Зараз вовка практично не залишилося, інших великих хижаків теж, і на їх місце прийшов шакал. Всі вважають його екзотичним видом, але насправді він прийшов сам собою, не людина його сюди привела. Він просто заповнив вільну нішу. Дуже важливо не просто повернути якісь окремі види в екосистеми, але всю ту повноту, весь спектр видів, починаючи від дрібних тварин і до великих. У дельту Дунаю повинні повернутися великі травоїдні, ми хочемо вселити оленів, куланів, використати замість тура примітивні види великої рогатої худоби. Ми повинні, можливо, намагатися повернути бобра, ми повинні підтримувати дрібних хижаків, наприклад, покращувати умови для дикого кота. Нам потрібно відновити і хижих птахів, наприклад, пугача, якого останніми роками ми намагаємося повернути в дельту разом з Одеським зоопарком і Дунайським біосферним заповідником. Потрібно розглядати весь спектр видів, які повинні складати цілісну екосистему.
Ревайлдинг підтримує економіку
Знову ж таки, згадуючи, як виглядали придунайські водойми раніше: було набагато цікавіше, улови риби на цих водоймах в природному стані були набагато більші, ніж те, що ми маємо зараз в умовах штучного зариблення водойм і підтримки рівня води в них більш менш постійним. Що це буде означати на практиці? Так, дійсно, вісім з десяти років на цих водоймах будуть прекрасні улови і гарна якість води. Решта – два роки в десятиліття – ці водойми можуть сильно пересихати або навпаки переповнюватися водою. Звичайно, це не просто зробити зараз: десь інфраструктура вийшла в зони затоплення, для когось посуха може здатися катастрофою, але посуха – це такий же природний феномен, як і повінь. Без посухи і без періодичних сильних повеней екосистема гине. Засуха, виявляється, призводить до того, що вся органіка, все, що в цій водоймі народжується, вся рослинність падає на дно. Якщо вона періодично не буде висихати і минералізуватися шляхом природних процесів, водойми поступово міліють, забиваються цим мертвим рослинним залишком, і ніякими іншими засобами окрім екскаватора, ми повернути ці водойми до життя не зможемо. Це ті проблеми, до яких ми вже підійшли на деяких озерах в дельті Дунаю.
Без економіки зберегти природу неможливо.
Нам потрібно навчитися заробляти на природі, не знищуючи її. Дохід від туристів, які приїдуть подивитися на вільних оленів або куланів, повинен бути набагато більше доходу від полювання на них. І частина доходу повинна залишитися в місцевій громаді, тоді місцеві жителі будуть зацікавлені в збереженні природи.
Що таке ревайлдинг для мене?
Природа цікавила мене з дитинства. Я відвідував гурток юннатів, їздив в експедиції, пізнавав красу і складність природи. Після школи закономірно поступив на біологічний факультет і обрав кафедру зоології, спеціалізувався на орнітології – науці про птахів. З часів університету продовжую цікавитися птахами і, як будь-який поважаючий себе бердвотчер, веду список видів, що я зустрів в природі. У ньому вже 750 видів і він продовжує поповнюватися.
Мені завжди хотілося зберегти природу планети, тому що саме на природі я відчував всю радість і повноту життя, і величезний інтерес. Тому побачивши вакансію в офісі WWF в Одесі в далекому 1998 році, я не зміг пройти повз. З тих пір вже більше 20 років працюю в сфері охорони природи, в основному в дельті Дунаю. В рамках проектів WWF я разом з місцевими партнерами реалізував багато сміливих ідей – відновлення островів Малий Татару і Єрмаків, природний випас на Ізмаїльських островах, адаптація природи і людей дельти до зміни клімату. Але ще дуже багато роботи попереду.
У 2016 році я прийшов в команду Rewilding Europe. Мені дуже сподобалася філософія цього підходу. Він дуже органічний, красивий, і, крім того, дуже практичний. Для мене ревайлдінг – це можливість зробити щось нове, що можна побачити, відчути та помацати. Не написати звіт, не опублікувати пост в соцмережах, а саме відтворити природу в її красі і повноті.
